Es gibt Kinder, die Erwachsene auf der ganzen Welt durch ihr Beispiel inspirieren. Wir möchten die Geschichte des achtjährigen Valera Kaglyak aus Kiew erzählen, der vor dem Krieg große Hoffnungen in den Orientierungslauf gesetzt hat.

Sport-Orientierungslauf ist eine Sportart, bei der die Teilnehmer mit Hilfe von Kompass und Karte eine unbekannte Route so schnell wie möglich durch auf dem Gelände befindliche Kontrollpunkte durchgehen müssen.

Nach ein paar Monaten nach dem Trainingsbeginn an der Kinder- und Jugendsportschule hat er am 14. Oktober 2021 den ersten Platz bei der Open Championship in Kiew unter den Athleten mit Schäden am Bewegungsapparat auf der Sprintdistanz in seiner Altersklasse belegt. Am 15. Oktober hat er den dritten Platz auf der Mitteldistanz erreicht.

Er war der jüngste Teilnehmer des Rennens. Seine Eltern waren stolz auf das erfolgreiche Debüt des jungen Sportlers. Dieser Sport hat dem Wesen des aktiven und energiegeladenen Jungen und dem Wunsch seiner Eltern entsprochen, dass er während der Covid-Epidemie mehr Zeit im Freien verbringt.


Am 4. und 5. Dezember 2021 hat der Junge beim letzten Vorkriegs-Winterstart-Orientierungslauf-Training in Kiew etwa 10 km im schwer zugänglichen Gelände des Holosiiv-Waldes und von Babyny Jar zurückgelegt. So hat er sich aus eigener Initiative dem „Marathon in New York (einem Dorf in der Ukraine), den niemand laufen will“ von „Nova Poschta“ angeschlossen. Die Botschaft der Veranstaltung war äußerst wichtig: „Legen Sie überall auf der Welt eine beliebige Entfernung zurück, um alle an den Krieg in der Ostukraine zu erinnern, der seit 2014 andauert“.

Seine Marathons-Nummer war 1.500.000, genau so viel Menschen wurden nach sieben Jahren Krieg intern vertrieben. Zu diesem Zeitpunkt hat Valera nicht gewusst, dass er und seine Mutter in drei Monaten aufgrund der neuen militärischen Aggression Russlands gezwungen sein würden, ihre Heimat schnell mit drei kleinen Rucksäcken zu verlassen.

Im Moment ist Valera 9 Jahre alt. Dank der Unterstützung seiner neuen österreichischen Freunde, die sich um ihn und seine Familie kümmern, lebt er seit 11 Monaten in Wien.

Seitdem hat er sich nicht mehr mit Orientierungslauf beschäftigt, da er nicht über die technischen Möglichkeiten verfügt, an Online-Kursen mit einem Trainer teilzunehmen. Er kennt auch keine österreichischen Trainer und Clubs, die ihn trainieren könnten.

Es gibt Tausende von Kindern wie Valery. Hochbegabte Kinder, die jahrelang Zeit, Kraft und den Glauben an ihre Siege in die Entfaltung ihrer Begabungen investiert haben, haben derzeit einfach keine Möglichkeit, sich weiterzubilden und zu -entwickeln. Das Problem liegt in den fehlenden Mitteln, den fehlenden Sprachkenntnissen und der Anpassungszeit. Wir teilen mit Ihnen die Geschichten anderer junger BesucherInnen von "Domivka".

Der zwölfjährige Kyrylo hat seit seinem sechsten Lebensjahr Karate geübt. Während dieser Jahre hat er einen blauen Gürtel erhalten und regelmäßig erste und zweite Plätze bei Wettkämpfen in Kiew und anderen Sportwettkämpfen belegt. Als er wegen des Krieges nach Österreich fliehen musste, hat er bis zuletzt online mit seinem ukrainischen Trainer geübt. Aber als Russland begonnen hat, die elektrische Infrastruktur in der Ukraine zu bombardieren, musste das Training wegen ständiger Strom- und Internetausfällen abgebrochen werden.

Oleksandra Sorochynska aus Kiew ist jetzt zwölf Jahre alt. Seit ihrem dritten Lebensjahr tanzt sie regelmäßig, also acht Jahre in Folge! Sie hat Jazz-Funk und Contemporary beherrscht, war auch ein Fan von Cheerleading und Gymnastik. Seit der Evakuierung aus der Ukrainie dauert seit fast einem Jahr eine schmerzhafte Eingewöhnungszeit an: Oleksandra hat jegliche Lust an einer weiteren Ausbildung verloren. Erst jetzt akzeptiert sie die Situation und lernt gemeinsam mit ihrer Mutter neue Lehrer und Teams kennen. Derzeit sucht Oleksandra trotz ihrer unzureichenden Sprachkenntnisse nach einem Studio, um das Training wieder aufzunehmen.

Und hier ist Kira aus Charkiw, die erst fünf Jahre alt ist. Vor dem Krieg war das Mädchen aktiv im Schwimmen tätig und der Trainer war sehr stolz auf ihre Leistungen, denn Kira war die jüngste im Team. Kira war sehr aktiv und probierte sich gerne in verschiedene Richtungen aus. Sie hat das D16-Kinder Zeichenstudio und die LEGO-Konstruktion an der Schule “Inventor” besucht. In der Kategorie „Technisches Denken“, was bedeutet, dass sie die Fähigkeit zum Gestalten besitzt, hat das Mädchen unter den Kindern ihres Alters die beste Punktzahl bekommen. Jetzt ist Kira in Wien und besucht den Zeichenunterricht beim Verein „Domivka“ bei Olena Mayorenko.

Auch die junge Anna Yurchenko aus Kherson musste ihren bevorzugten Aikido-Unterricht aufgeben. Im vergangenen Leben sind auch die Musikschule, die Heimatstadt und alle Freunde geblieben. Anna ist jetzt 9 Jahre alt und konnte ihr Studium seit einem Jahr nicht fortsetzen. Sie lernt aktiv Deutsch und träumt vom Wiedereinstieg ins Training.

Wir tun alles, um die Mütter dieser hochbegabten Kinder zu unterstützen: nicht nur psychologisch, sondern auch bei der Suche nach einem Studio, einem Trainer und Möglichkeiten, damit talentierte Kinder ihre Fähigkeiten und Talente weiterentwickeln können.

Sie können uns bei dieser guten Sache nicht nur mit Worten, sondern auch mit Taten unterstützen - mit Ihrer Spende. Vielen herzlichen Dank für Ihre Hilfe, hier und jetzt. Unsere Daten:

Талановиті діти України у Відні

Є діти, які надихають своїм прикладом дорослих у всьому світі. Хочемо розповісти історію восьмирічного Валерія Кагляка з міста Київ, який до війни подавав великі надії у спортивному орієнтуванні.

Спортивне орієнтування – вид спорту, в якому учасники за допомогою компасу та мапи повинні якнайшвидше пройти невідому їм трасу через контрольні пункти, розташовані на місцевості.

Вже через півтори місяці від початку тренувань у ДЮСШ "Прометей" з тренеркою Мариною Наровлянською 14 жовтня 2021 року він посів перше місце у Відкритому чемпіонаті міста Києва зі спортивного орієнтування (трейл) серед спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату на дистанції спринт у своїй віковій категорії, а 15 жовтня – третє місце на середній дистанції.

Він був наймолодшим учасником забігу. Батьки пишалися успішним дебютом юного спортсмена. Цей вид спорту дуже відповідав характеру активного та енергійного хлопця, та бажанню батьків, щоб він більше часу проводив на свіжому повітрі під час епідемії Covid.

Показово, що пізніше, 4 та 5 грудня 2021 року, на останньому перед війною тренуванні Winter Starts Orienteering у Києві хлопчик подолав близько 10 км по важкодоступній місцевості Голосіївського лісу та Бабиного Яру. Таким чином він за власною ініціативою доєднався до "Марафону у Нью-Йорку (селище в Україні), який ніхто не хоче бігти" від “Нової пошти”. Меседж події був надзвичайно важливим: “Подолайте будь-яку дистанцію у будь-якому місці світу, щоб нагадати всім про війну на Сході України, яка триває з 2014 року”

Його номер у рамках марафону був 1 500 000 – такою була кількість внутрішньо переміщених осіб у результаті семи років війни. Тоді Валера ще не знав, шо через три місяці він сам через нову військову агресію Росії змушений буде з мамою швидко покинути рідну домівку з трьома маленькими рюкзаками, маючи на збори лише 2 години.

На даний момент Валері вже 9 років. Вже 11 місяців він живе у Відні завдяки підтримці нових небайдужих австрійських друзів.

З тих пір він більше не займався спортивним орієнтуванням, бо не має технічних можливостей долучитися до онлайн-занять з тренеркою та не знає австрійські клуби та тренерів зі спортивного орієнтування.


Таких як Валерій тисячі. Надзвичайно обдаровані діти, які роками вкладали у розвиток своїх талантів час, силу та віру в свої перемоги наразі просто не мають змоги продовжити тренування. Проблема і у відсутності коштів, і у незнанні мови, і у періоді адаптації. Ділимося з вами історіями інших юних відвідувачів “Домівки”.

Дванадцятирічний Кирило займався карате з шести років. За цей час отримав синій пояс, регулярно займав перші та другі місця на кубках у Києві та спортивних змаганнях. Коли через війну він опинився в Австрії, до останнього тренувався онлайн зі своїм українським тренером. Але коли Росія почала бомбити електричну інфраструктуру в Україні, довелося кинути тренування через постійні відключення світла та інтернету.

Олександрі Сорочинській з міста Київ зараз також дванадцять. Вона регулярно займалася танцями з трирічного віку, тобто вісім років поспіль! Опанувала джаз-фанк, контемпорарі, також захоплювалася черлідінгом та дуже любила гімнастику. Після евакуації вже майже рік триває болісний період адаптації: в Олександри зникло будь-яке бажання продовжувати тренування. Лише тепер вона прийняла ситуацію і вони з мамою почали знайомитися з новими викладачами та колективами. Наразі Олександра попри недостатнє знання мови шукає студію, щоб відновити тренування.

А ось Кіра з Харкова, якій всього п’ять рочків. До війни дівчинка активно займалася плаванням і тренерка дуже пишалася її досягненнями, адже Кіра була наймолодшою у команді. Кіра, як і багато українських дітей, була дуже активною та любила пробувати себе у різних напрямках. Вона відвідувала студію вільного дитячого малюнку D16 та секцію LEGO-конструювання у STEM-школі Inventor. Дівчинка мала найкращі показники серед дітей свого віку в категорії "технічне мислення", що означає, що у неї є здібності щодо конструювання. Наразі Кіра знаходиться у Відні та відвідує уроки малювання у “Домівці” з Оленою Майоренко.

Юна Анна Юрченко з Херсону також змушена була покинути свої улюблені заняття з айкідо. А ще в минулому житті залишилася музична школа, рідне місто та всі друзі. Зараз Анні 9 років і вже рік вона не має змоги продовжувати заняття. Вона активно вивчає німецьку та мріє повернутися до тренувань.

Ми робимо все можливе, щоб підтримати мам талановитих дітей: не лише морально, але і в тому, як знайти студію, тренера та можливості для того, щоб обдаровані діти мали змогу продовжити розвивати свої здібності та таланти.


Ви можете допомогти нам у цій добрій справі не лише словом, але й ділом. Наші реквізити:

https://www.respekt.net/projekte-unterstuetzen/details/projekt/2441/

Begabte Kinder der Ukraine in Wien

Alle Probleme, die der Krieg und die Umsiedlung verursacht hatten, werden den Überlebenden angelastet:

 weil du deinen Mann, deine Verwandten und Freunde verlassen hast

 weil andere sterben, und du lebst weiter

Wenn man liest, worüber Ukrainer in sozialen Netzwerken schreiben, sieht man häufig die folgenden Beiträge:

„Ja, ich bin geflüchtet, aber vorher habe ich mein ganzes Geld der ukrainischen Armee gegeben, habe mich freiwillig gemeldet und Tag und Nacht gearbeitet. Ich bin ins Ausland gefahren, weil es in meiner Stadt gefährlich wurde, und ich habe ein fünfjähriges Kind."

„Ich wollte wirklich nicht aus der Ukraine fliehen, aber ich musste, weil ich kleine Kinder habe. Wenn ich keine Kinder hätte, würde ich mit meinem Mann an die Front gehen."

“Mein Haus ist komplett zerstört, nur die Eisentreppe ist stehen geblieben. Ich kann nicht zurück, deshalb bin ich hier. Aber ich spende möglichst viel Geld in die Ukraine, um unsere Armee und andere Ukrainer zu unterstützen."

In diesen Beiträgen können wir sehen, wie Frauen die Wahl, dort zu leben, wo es sicher ist, begründen.

Manchmal nimmt dieses destruktive Gefühl Leben.

Zwei junge Ärztinnen aus Dnipro sind nach Polen geflüchtet, sind aber bald in die Ukraine zurückgekehrt, was für sie zu einer fatalen Entscheidung wurde: Eine Rakete, die am 16. Januar 2023 ein Wohnhaus in Dnipro getroffen hat, hat die beiden Freundinnen getötet. Sie sind in diesem Moment daran vorbeigegangen, um im Fitnessstudio zu trainieren.

Warum sind sie zurückgekommen? Wir können es nicht mit Sicherheit sagen, aber wir wissen es genau: Es ist gefährlich, sich im Moment in der Ukraine aufzuhalten. Deshalb helfen wir unseren Besucherinnen, das Überlebensschuld-Syndrom loszuwerden und in Sicherheit zu bleiben, während der Feind in der Ukraine wütet.

Schon bald wird "Domivka" nach den Neujahrsferien wieder seine Türen öffnen. 

Treffen für Frauen mit Psychologen und Kunsttherapeuten, MAK- und Neurografen werden wieder aufgenommen. Diese Treffen sind besonders wichtig für Frauen, denn hier tanken sie nicht nur Kraft zum Leben, sondern finden auch schnell einen Weg, sich in Österreich zurechtzufinden.

Wir sind jedem von Ihnen sehr dankbar, der unser Projekt weiterhin finanziell unterstützt. Dank Ihnen können Hunderte von Familien nicht nur ihre äußere, sondern auch ihre innere Welt wiederherstellen, und trotz des Krieges Halt in sich selbst finden, um weiterzuleben und sich zu entwickeln.

Unterstützen Sie ukrainische Frauen und Kinder bei „Domivka“:

Я поїхала, а люди помирають: синдром провини вцілілого

Війна підняла дуже багато емоцій у кожного, кого вона торкнулася прямо чи опосередковано. Але найбільш руйнівних почуттів зазнали українські жінки та матері, які змушені були виїхати за кордон. 

Адже на всі проблеми, що спричинила війна та переїзд, наклалася провина вцілілого:

за те, що іншим гірше, ніж тобі

за те, що покинула рідну землю

за те, що залишила чоловіка, рідних та друзів

за те, що інші помирають, а ти живеш

Якщо почитати, про що спілкуються між собою українці у соцмережах, часто натикаєшся на такі дописи:

“Так, я виїхала, але до того я віддала армії усе своє майно, волонтерила та ночами не спала. А поїхала, бо в моєму місті стало небезпечно, а в мене п’ятирічна дитина”.

“Я дуже не хотіла їхати, але довелося, адже в мене малі діти. Якби не вони, я б залишилася та пішла б на фронт разом з чоловіком”.

“Мій будинок повністю зруйнований, залишилися лише залізні сходи. Мені нема, куди повертатися, тільки тому я тут. Але я відправляю всі свої кошти на підтримку ЗСУ”.


Тут ми бачимо, як люди виправдовуються за свій вибір, читай, за своє право жити там, де безпечно. Незважаючи на те, що саме у безпечному місці людина може проявлятися, розвиватися, та в кінцевому результаті більше сприяти закінченню війни.

Іноді це деструктивне почуття забирає життя.

Дві молоді лікарки з Дніпра виїхали у Польщу, але незабаром повернулися в Україну, що стало для них фатальним рішенням: ракета, яка влучила у житловий будинок у Дніпрі 16 січня 2023 року, вбила подружок, які проходили повз на тренування до спортзалу.

Чому вони повернулися? Ми не можемо сказати тепер напевне, але точно знаємо: зараз в Україні залишатися небезпечно, тому ми допомагаємо нашим відвідувачкам позбутися синдрому провини вцілілого та залишатися у безпеці, поки в Україні лютує ворог.

Вже зовсім скоро “Домівка” відкриє свої двері знову після новорічних канікул. 

Поновляться зустрічі для жінок з психологами та арт-терапевтами, спеціалістами МАК та нейрографіки. Ці зустрічі мають особливо важливе значення для жінок, адже тут вони не лише відновлюють сили жити далі, але й знаходять швидкий шлях до адаптації в Австрії


Ми дуже вдячні кожному з вас, хто продовжує підтримувати наш проект фінансово. Завдяки вам сотні сімей мають змогу відновити не лише зовнішній, але і внутрішній світ. Знайти в собі опори жити далі та розвиватися, незважаючи на війну.


Підтримайте українських жінок та дітей у “Домівці”:

Ich bin aus der Ukraine geflüchtet, aber andere Menschen sterben dort: das Überlebensschuld-Syndrom der geflüchteten UkrainerInnen

Iryna hat einen Literaturclub in ihrer Heimat Lemberg besucht. Nach ihrer Übersiedlung hatte sie die Idee, einen ähnlichen Club auch in Wien als einen Ort der Hoffnung und Inspiration ukrainischer Frauen zu gründen.

Gleich nach dem ersten Treffen haben sich die Besucherinnen moralisch ermutigt gefühlt. Sie haben begonnen, das zu tun, was durch den Krieg aus ihrem Leben verschwunden ist. Hier einige Zitate hierzu, die für sich sprechen:


„Zum ersten Mal seit acht Monaten habe ich ein Buch aufgeschlagen und festgestellt, wie fantastisch es ist, einfach nur zu lesen und an nichts zu denken.“

„In all diesen Monaten habe ich ein Buch viele Male aufgeschlagen, aber ich konnte es nicht lesen. Jetzt ist es mir gelungen, denn ich bin nicht allein."

„In dieser Zeit hatte ich so viele Probleme, dass ich sogar vergaß, dass es eine Welt der Bücher gibt. Aber jetzt kann ich von den aktuellen Schwierigkeiten abgelenkt werden und die Stille genießen, die in meiner Seele herrscht."

„Ich habe den ganzen Tag auf dem Sofa liegend gelesen. Das ist mir seit vielen Monaten nicht mehr passiert, ich habe vergessen, was für ein Glück das ist."

„Vor dem Krieg war ich Schriftstellerin. Aber seit dem Februar gab es weder Zeit noch Inspiration für Kreativität. Aber schon nach dem ersten Treffen beim Buchclub habe ich angefangen, mein zweites Buch zu schreiben."


Die Frauen machen jedes Treffen zu etwas Besonderem: gedämpftes Licht, duftender Tee, köstliche Leckereien und sogar hausgemachte Gerichte. Das alles findet unter Gleichgesinnten bei einem ruhigen Gespräch statt. Kann etwas Besseres beleben und den Anstoß zum Weiterleben geben?


All das wurde dank einiger besonderer Menschen möglich:

Liudmyla Kryzhanivska und Nataliya Gricovkanics, den Gründerinnen von "Domivka"

Iryna Zenina, die Gründerin und Leiterin des Buchclubs

alle, die "Domivka" mit ihren Spenden und Reposts dabei helfen, zu existieren


Wir danken Ihnen, liebe Freunde, für Ihre Unterstützung!

Das vierte Treffen des Clubs findet am 13. Januar 2023 statt. Seit Oktober haben die Teilnehmerinnen sehr interessante Bücher gelesen, die sie Ihnen weiterempfehlen möchten:

„Eine ganz dumme Idee“ von Fredrik Backman

„Der Gesang der Fledermäuse“ von Olga Tokarczuk

„Gute Nachrichten vom Aralsee“ von Irena Karpa

Iryna Zenina empfiehlt auch die nachfolgenden Bücher:

„Was ich euch nicht erzählte“ von Celeste Ng

„Liebe deinen Nächsten“ Erich Maria Remarque

„Norwegischer Wald“ von Haruki Murakami

Bewahren Sie die Liste auf und genießen Sie das Lesen mit uns!

Und wenn Sie unserem Buchclub helfen möchten, dann folgen Sie dem Link, um Ihren Beitrag zu hinterlassen. Wir danken Ihnen von ganzem Herzen für Ihre Unterstützung!

Як літературний клуб у “Домівці” допомагає жінкам відродитися


У жовтні 2022 року у “Домівці” сформувався літературний клуб під керівництвом Ірини Зеніної, яка також веде арт-терапевтичні зустрічі для вимушено переселених через російсько-українську війну.

Ірина відвідувала такий клуб у рідному Львові, і тепер заснувала його у Відні як місце духовного відродження українських жінок.


Після першої ж зустрічі відвідувачки відчули моральне піднесення та почали робити те, що зникло з їхнього життя через війну. Найкраще про внутрішні трансформації розкажуть їх слова:

“Вперше за вісім місяців я відкрила книгу та зрозуміла, яке це щастя, просто читати і ні про що не думати”


“Всі ці місяці я багато разів відкривала книгу, але не могла читати. Тепер в мене вийшло, адже я не одна”.


“На мене за цей час навалилося стільки проблем, що я навіть забула, що існує світ книг. Але сьогодні відволіклася від складнощів та змогла насолодитися тишею, яка запанувала в моїй душі”.


“Я читала весь день, лежачи на дивані. Такого не було зі мною вже багато місяців, я й забула, який це кайф”.


“До війни я була письменницею. Але з лютого на творчість не було ні часу, ні натхнення. Та вже після першої зустрічі я почала писати свою другу книгу”.

Кожну зустріч дівчата роблять особливою: приглушене світло, ароматний чай, смаколики та навіть домашні страви серед споріднених душ за тихою бесідою. Чи може щось краще відроджувати та давати наснагу жити далі? Все це стало можливим завдяки особливим людям:

Людмилі Крижановській та Наталії Грицовканич, засновницям “Домівки”

Ірині Зеніній, засновниці та ведучій книжкового клубу

всім, хто допомагає “Домівці” існувати своїми донатами, репостами та відгуками

13 січня 2023 року відбудеться четверта зустріч клубу. За цей час дівчата прочитали дуже цікаві книги, якими хочуть поділитися з вами:

“Тривожні люди” Фредріка Бакмана

“Вези свій плуг понад кістками мертвих” Ольги Токарчук

“Добрі новини з Аральського моря” Ірени Карпа

Ірина Зеніна також рекомендує до прочитання наступні книги:

“Несказане” Селесте Інґ

“Люби ближнього свого” Еріх Марія Ремарк

“Норвезький ліс” Харукі Муракамі

Зберігайте список та читайте разом з нами.


А якщо ви хочете допомогти нашому книжковому клубу, тоді переходьте за посиланням за залиште свій вклад.


Impressum